МКС стикається з тиском щодо розширення мандата щодо воєнних злочинів

Поновлені зусилля щодо переслідування актів агресії

Міжнародний кримінальний суд (МКС) зі штаб-квартирою в Гаазі перебуває в центрі загострення міжнародних дебатів щодо його поточних обмежень у переслідуванні одного з найтяжчих порушень міжнародного права: злочину агресії. Хоча суд відіграв важливу роль у розгляді воєнних злочинів, геноциду та злочинів проти людяності, його юрисдикція все ще не повністю поширюється на переслідування лідерів, які розпочинають агресивні війни, особливо коли вони скоєні державами, що не є учасницями його установчого договору, Римського статуту, або на їхній території.

Німеччина та Швейцарія є серед країн, які зараз очолюють зусилля щодо зміни цієї ситуації. Під час спеціальної сесії Асамблеї держав-учасниць у Нью-Йорку, яка триватиме протягом трьох днів, дипломатичні делегації обговорюють довгоочікувану поправку до Римського статуту, яка дозволить Міжнародному кримінальному суду (МКС) переслідувати злочин агресії, якщо він відбувається на території держави-члена МКС, навіть якщо країна злочинця не визнає суд.

Юридична сліпа пляма в глобальному правосудді

Відсутність чіткого мандату щодо боротьби з агресією вже давно критикується як серйозний недолік міжнародного правопорядку. Хоча цей злочин був офіційно включений до Римського статуту під час конференції 2010 року в Кампалі, лише близько 40 держав ратифікували поправку, а багато з них додали правові лазівки, що дозволили їм уникнути судового переслідування. Провідні світові держави, включаючи Сполучені Штати, Францію та Велику Британію, виступали проти поправки, побоюючись, що їхні власні військові дії, такі як вторгнення США до Іраку в 2003 році, можуть потрапити під юридичну перевірку.

Вторгнення Росії в Україну у 2022 році знову привернуло міжнародну увагу до цієї правової прогалини. Хоча Міжнародний кримінальний суд з того часу видав ордери на арешт кількох російських чиновників, включаючи президента Володимира Путіна, за воєнні злочини, такі як примусова депортація українських дітей, правового захисту за сам акт агресії: неспровоковане військове вторгнення, не існує. Це обмеження спонукало критиків закликати до термінових реформ.

Німеччина та Швейцарія роблять крок вперед

Німеччина, яка давно підтримує МКС, лобіює комплексну реформу Римського статуту, яка б усунула чинні обмеження щодо переслідування агресії. У своїй промові 2023 року в Гаазі міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок наголосила на необхідності усунення того, що вона назвала фундаментальною прогалиною в міжнародному кримінальному праві. Її пропозиція включає як довгострокові зміни до мандату МКС, так і підтримку тимчасових рішень, таких як спеціалізований трибунал для розслідування злочинів Росії проти України.

Швейцарія приєдналася до Німеччини у наполяганні на змінах. Після офіційної ратифікації Україною Римського статуту наприкінці 2024 року, який набув чинності 1 січня 2025 року, Швейцарія повторила свій заклик до всіх держав-членів підтримати спеціальну сесію в Нью-Йорку. Швейцарський уряд наголосив, що юридична відповідальність за агресію має стати практичною, а не лише теоретичною. Підтримуючи паралельні зусилля Європейської Ради щодо створення спеціального трибуналу з питань агресії проти України, Швейцарія висловила стурбованість щодо обмежених сфер діяльності трибуналу та його потенційного відхилення від міжнародних стандартів належної правової процедури.

Опір США та політичні суперечності

Незважаючи на поновлену підтримку Європою розширення повноважень МКС, Сполучені Штати залишаються ключовою перешкодою. Хоча вони не є учасником Римського статуту, США історично впливали на розвиток подій у сфері МКС. Нещодавно США запровадили санкції проти чотирьох суддів МКС у відповідь на розслідування, що стосуються американського військового персоналу в Афганістані, та ордери на арешт ізраїльських лідерів. Позиція Вашингтона відображає ширше небажання дозволяти міжнародним органам оскаржувати зовнішню політику США чи військові дії.

Дипломатичну картину ще більше ускладнюють нещодавні заяви німецьких чиновників, які ставлять під сумнів відданість Німеччини авторитету МКС. Заяви, які свідчать про те, що ордери на арешт прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу не будуть виконані в Німеччині, послабили позицію Берліна в міжнародних переговорах і підірвали довіру до його закликів до посилення механізмів міжнародного правосуддя.

Глобальний контроль над воєнною наживою

Оскільки заклики до розширення юрисдикції МКС посилюються, у міжнародний дискурс вводиться ще один рівень відповідальності: роль приватних корпорацій у конфліктах. У новій доповіді Спеціального доповідача ООН Франчески Альбанез звинувачується світові компанії в отриманні прибутку від триваючої військової кампанії Ізраїлю в Газі. Вона закликала до цілеспрямованих санкцій та юридичних розслідувань щодо корпоративних суб'єктів, які нібито причетні до порушень прав людини та наживи у війні.

У звіті, представленому Раді ООН з прав людини, підкреслюється складна взаємодія між геополітичними рішеннями та економічними стимулами. Албанезе стверджує, що продовження широкомасштабного насильства частково забезпечується міжнародними корпоративними ланцюгами поставок, які постачають військове обладнання та послуги, часто з незначними юридичними наслідками.

Реформа чи глухий кут?

Успіх поточної ініціативи з реформування залежить від того, чи зможуть дві третини держав-членів МКС, присутніх на сесії в Нью-Йорку, погодитися на внесення змін до Римського статуту. Однак багато дипломатів і спостерігачів залишаються скептично налаштованими. Могутні держави продовжують мати значний вплив, а зусилля щодо притягнення агресорів до відповідальності часто суперечать політичним та економічним інтересам.

Тим не менш, зростаючий консенсус серед демократій середньої сили, таких як Німеччина та Швейцарія, свідчить про зміну імпульсу. Оскільки Україна тепер повністю входить до правової системи МКС, суд стикається з історичною можливістю переглянути сферу застосування міжнародного кримінального правосуддя. Чи призведе це до сильнішої, більш послідовної правової системи, чи до чергового компромісу, залишається невизначеним.