Зниження корпоративних податків розділяє німецьку політику

Загострюються дебати щодо плану податкової реформи Клінгбайля

Широкомасштабна пропозиція нового міністра фінансів Німеччини Ларса Клінгбайля (СДПН) щодо зниження ставок податку на прибуток підприємств викликала зростаючу напруженість між федеральним урядом та керівництвом земель, що призводить до зростання занепокоєння щодо його фактичної економічної ефективності. Хоча план розроблений для стимулювання інвестицій у бізнес та відродження стагнації економіки, критики стверджують, що він ризикує виснажити державні фінанси та посилити існуючу нерівність, не забезпечивши обіцяного поштовху до зростання.

Федеральний кабінет міністрів нещодавно схвалив законодавство, яке включає прискорену амортизацію корпоративних інвестицій та поетапне зниження податку на прибуток підприємств. Загальна оціночна втрата державних доходів на федеральному, земельному та муніципальному рівнях становить майже 46 мільярдів євро до 2029 року. Прихильники, включаючи великі бізнес-асоціації та консервативні партії, такі як ХДС/ХСС, стверджують, що ця ініціатива створить робочі місця, стимулюватиме інвестиції та відновить впевненість в економічному майбутньому Німеччини. Однак зараз її впровадження стикається зі значним опором у Бундесраті, де представники федеральних земель Німеччини побоюються, що фінансовий тягар непропорційно ляже на них.

Керівники штатів попереджають про фіскальний дисбаланс

Одним із найголосніших критиків є міністр-президент Нижньої Саксонії Олаф Ліс (СДПН), який принципово підтримує економічне стимулювання, але застерігає від перекладання фінансового навантаження на регіональні та місцеві органи влади. Ліс наголосив, що зусилля щодо зміцнення демократії шляхом економічної стабільності не повинні здійснюватися ціною підриву основних послуг на державному та муніципальному рівнях.

Виступаючи перед конференцією міністрів-президентів у Берліні, Ліс наголосив, що хоча так званий «інвестиційний стимул» є вітаним, він має супроводжуватися механізмами забезпечення довгострокового фіскального балансу на всіх рівнях влади. «Ми не можемо дозволити собі вирішувати одну проблему, створюючи іншу», – попередив він.

Цю стурбованість поділяють кілька регіональних лідерів та коментаторів, які вважають, що суттєвого прогресу можна досягти лише шляхом конструктивних переговорів та внутрішнього компромісу — без повторення видимої політичної боротьби, що спостерігалася в попередній федеральній коаліції.

Економічна логіка під пильною увагою

В основі розбіжностей лежить фундаментальне питання: чи справді зниження корпоративних податків призводить до економічного зростання? Хоча переважаючий аргумент стверджує, що зниження податків залишає компаніям більше капіталу для інвестування, що потенційно збільшує виробництво, найм та обсяги виробництва, багато економістів та критиків називають це припущення надмірно спрощеним та глибоко хибним.

Податкова економія не автоматично перетворюється на інвестиції. Компанії приймають інвестиційні рішення, ґрунтуючись, головним чином, на очікуваному попиті, а не на наявних коштах. Власник малого бізнесу або промислова фірма розширюватиме діяльність або найматиме нових співробітників лише за умови впевненості в майбутніх продажах. Без зростання попиту на товари чи послуги мало стимулів для збільшення потужностей, незалежно від податкової політики.

Минулі приклади свідчать про те, що надлишкова ліквідність корпорацій часто спрямовується на дивіденди акціонерів, викуп акцій або фінансові резерви, а не на продуктивні інвестиції. Більше того, нинішні економічні проблеми Німеччини пов'язані не лише з браком корпоративного фінансування, а й з глибшими структурними проблемами, включаючи слабкий споживчий попит, невизначеність у світовій торгівлі та витрати на енергоносії.

Рішення з боку попиту залишаються недооціненими

Кілька економістів вказують на альтернативний підхід, який набув популярності в інших розвинених країнах: стимулювання внутрішнього попиту. Замість зниження податків для найбагатших підприємств, підвищення купівельної спроможності домогосподарств з низьким рівнем доходу може принести більш стійкі економічні вигоди. Такі групи, як пенсіонери з невеликими пенсіями, батьки-одинаки, безробітні та низькооплачувані працівники, часто витрачають більшу частку свого доходу, тим самим підживлюючи місцеву економіку та сектор послуг.

Незважаючи на зростаюче визнання цієї перспективи, фіскальна політика Німеччини залишається значною мірою сформованою теоріями пропозиції. Критики стверджують, що це ідеологічне домінування в урядових та академічних колах призвело до десятиліть втрачених можливостей побудувати більш інклюзивну та стійку економіку.

Політичні ставки та напруженість у коаліції

Поточна чорно-червона коаліція між СДПН та ХДС/ХСС стикається з труднощами у пошуку балансу. З одного боку, існує тиск щодо демонстрації дій на тлі повільного зростання та згасання оптимізму інвесторів. З іншого боку, фіскальні обмеження на рівні штатів та муніципалітетів обмежують політичні та практичні реформи. Ситуацію ще більше ускладнює відсутність у Бундестазі ВДП, яка традиційно виступала за зниження податків, але тепер має вплив лише опосередковано.

Очевидно, що без скоординованої та комплексної фінансової стратегії запропонована податкова реформа може поглибити існуючі розбіжності між федеральною та регіональною владою. Нездатність забезпечити широкий консенсус може загальмувати законодавство в Бундесраті та призвести до подальшої фрагментації в і без того крихкій економічній системі Німеччини.

Економічні ризики залишаються невирішеними

Хоча уряд сподівається використати податкову реформу як важіль для поштовху до зростання, економісти застерігають, що макроекономічні показники залишаються слабкими. Прогнози зростання Німеччини на 2025 рік залишаються на рівні лише 0.4%, що є одним із найнижчих показників серед усіх країн ОЕСР. Без чіткої зміни структури попиту чи умов зовнішньої торгівлі навіть щедрих податкових заходів може бути недостатньо, щоб зупинити уповільнення.

Зрештою, успіх реформи залежатиме не лише від того, скільки грошей залишиться на корпоративних рахунках, а й від того, чи відновлять бізнес та споживачі впевненість у собі, щоб витрачати та інвестувати. До того часу політичні дебати щодо того, хто платить за економічне відновлення — і хто насправді отримує від цього вигоду — лише загострюватимуться.